В 20-х числах червня в столичному ПС Венето пройшов Відкритий чемпіонат міста Києва з баскетболу на візках серед осіб з порушенням ОРА.
Участь у змаганнях брали дві столичні команди – Київські Леви та команда військових Tytanovi. Також до столиці приїхали Одеса-Баскет та Титани зі Львову.
Переможцями турніру стали львівські Титани, які у фіналі виграли у столичної команди Tytanovi 26:16
Tytanovi – це команда, в якій грають виключно військові, ветерани війни, які відновлюються від важких поранень на фронті. Тренує команду відомий тренер Дмитро Базелевський, який для прес-служби ФБУ розповів про команду та важливість баскетболу для їх реабілітації.
– У нас у команді тренуються та грають виключно військові, причому військові з важкими ампутаціями, високими ампутаціями, які проходять реабілітацію у Центрі Складного Ендопротезування, Остеоінтеграції та Біоніки.
Павло Козак: Хочемо, щоб спортивний клуб Титани у Львові був успішним і довготривалим проектом
З цих хлопців ніхто не займався баскетболом та взагалі мало хто займався спортом. Зараз вони приходять реабілітацію, в процесі якої ми тренуємось та граємо турніри.
Є зміни у команді, коли хлопці проходять курс реабілітації, отримують протези та їдуть до себе додому, але зараз думаю, що процес налагодиться. Нині у Києві будується саме спортивний центр реабілітації для хлопців-ветеранів війни. І там вони займатимуться і баскетболом, і боксом, і веслуванням, усім, що може правильно впливати на людину, щоб вона відволікалася за рахунок спорту, було психологічне відновлення.
Ми вдячні В'ячеславу Запорожцю, котрий відкрив цей Центр Складного Ендопротезування, Остеоінтеграції та Біоніки, завдяки якому і існує команда. Завдяки ФБУ та Палацу Спорту Венето, ми маємо по два тренування на тиждень, завдяки команді Київські Леві ми тренуємось разом на їхніх візках.
– Останнім часом почали відбуватись турніри з баскетболу на візках. Наскільки для хлопців цікаво не лише тренуватись, а й грати на змаганнях?
– Дуже круто, що почали відбуватись змагання. У Києві вже було два турніри, ми їздили до Одеси. Хлопці чекають на ці турніри, у них є мета успішно виступити. Процес заворушився, до мене дзвонять із Рівного, Вінниці, запитують, як це робити, з чого починати. Сподіватимемося, що з'являтимуться нові команди.
– На останньому турнірі ви стали другими, хоча до цього були двічі переможцями…
– Я був трохи засмучений, і хлопці не на сьомому небі від щастя. Але у фіналі ми грали проти хлопців, які вже кілька років регулярно та активно займаються баскетболом на візках.
Так, програли у грі баскетбол за очками. Але, за бажанням битися за кожен м'яч, за самовіддачею, за стертими об колеса візків ладоням і пальцям до крові, за характером і жагою до перемоги – ми точно в лідерах. І, без жодних реверансів, висловлю прямий респект командам Титани Львів, Одеса-Баскет та Київським Льовам. Те, що ви у спорті, у баскетболі на візках довгі роки – це сильно!
– Що найскладніше у роботі з командою?
– Найскладніше у цій справі – знайти людей, які не впадають у відчай, отримавши важкі поранення. Знайти та спробувати залучити. Ми на тренування запрошуємо усіх, хто в Центрі проходить реабілітацію та чекає на протези. Когось чіпляє, і він залишається. Хоча, йдуть лише ті, хто отримав протез та поїхав додому, а хто у Києві – ті продовжують тренуватись. Не було такого, що людина прийшла, потренувалася і сказала, що "ні, я піду іншим займатися. Баскетбол – це команда, це настрій, тусовка, навіть на тренуваннях, не говорячи про азарт під час змагань.
– Ви як тренер, які задачі перед хлопцями ставите?
– Своїм завданням бачу створити колектив. Не баскетболістів-професіоналів, які вміють водити м'яч, постійно забивати. Звичайно, у процесі тренувань у когось краще виходить, ми виграли перші два турніри, стали другим на останньому турнірі.
Амбіції у них великі, вони бачать, що виходить, вони виграють, завойовують кубки. Хлопці молоді та іноді навіть захльостують емоції. Грали зі Львовом, то були зіткнення візками, контакт, але це не забороняється. У правилах баскетболу написано, що візок – це продовження тіла.
Баскетбол – це контактний вид спорту, ми ж, коли граємо, теж ставимо заслони. З незвички воно, звичайно, трохи страшно виглядає, але на серйозних турнірах, кажуть, навіть іскри летять і чути запах металу після зіткнень.
Коментувати