До повномасштабної війни львів’янин Руслан (позивний Док) займався будівництвом. Він може побудувати будинок з нуля, виконує роботу якісно, тому мав стабільний заробіток. Однак у перші ж дні російського вторгнення чоловік без вагань пішов у військкомат.
Тоді мобілізували переважно новобранців із бойовим досвідом, тому майстру-будівельнику сказали чекати. Руслан потрапив у ЗСУ аж у листопаді 2023-го у віці 42 роки. Пройшов навчальний центр, а далі став бійцем 1 гірсько-штурмового батальйону 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Звання Руслана – молодший сержант, а посада – бойовий медик.
– Тактичну медицину я пройшов в «учебці», це були реально хороші курси, – розповідає Руслан. – Нас учили інструктори, що мають бойовий досвід, але після поранень не можуть продовжувати службу в зоні бойових дій. Тому це було справжнє, а не книжне навчання. І не кожен курсант його пройшов…
Бойовий медик перебуває або безпосередньо на «нулі», або дуже близько, щоб у випадку необхідності максимально швидко надати піхотинцю першу домедичну допомогу – зупинити кровотечу й виграти час, за який пораненого евакуюють до кваліфікованих лікарів.
– Був випадок, коли ворожий FPV-дрон поранив товариша в плече й ногу (залетів у його «нору» в посадці). До росіян звідти було всього метрів 600, це дуже близько. То ми з самого «нуля» більше кілометра несли пораненого на ношах до точки евакуації. По траншеї двоє, потім четверо, а далі нас замінила інша четвірка. Тоді вже темніло, але між посадками був відкритий простір метрів 200, де росіяни дуже часто «насипали» з мінометів, артилерії чи дронів. Думаю, вони нас бачили, але не відкрили вогонь. Чому? Я віруюча людина, молився, щоб вдалося щасливо донести пораненого. Можливо, хтось вважає, що нам просто пощастило, але я думаю, це вища допомога. Ми змогли безпечно евакуювати товариша, зараз із ним усе добре.
Дома Руслана чекає дружина й дві доньки, а син, як і батько, теж воює, хоч і в іншій бригаді.
– Він зараз на Донеччині, ми тримаємо зв'язок, коли це можливо. Із моїх родичів і інші чоловіки воюють – мій зять (чоловік доньки), двоюрідний брат, племінник… Із нашої родини на війні в різних частинах ЗСУ шестеро чоловіків, один із них, двоюрідний брат дружини, недавно зник безвісти… Те, що син теж воює, звичайно, впливає на мою службу, адже в кожного батька за дитину болить серце. Але я набожна людина, тому вірю, що все буде добре…
Коментувати